Вельми оригінальні люди

Викладачі – вельми оригінальні люди. Вкотре в цьому впевнилась. Проте іноді ця оригінальність стає синонімом до поняття «дивність» чи навіть «непередбачуваність». І ця оригінальна непередбачуваність не завжди на руку студентам.
Оце мала деякі проблеми з однією дисципліною. "Хвости" в мене були, кажучи просто. Бігала я, бігала за цим стареньким паном викладачем. Все у нього не було часу... На жаль, навіть у відведені для прийому студентів години. Ну-с, наздогнала я його. До того ж, в останній перед заліком день. І що виявилось? Що жодних хвостів у мене немає, згідно його слів, що також означає, що бігала я даремно (ну... не зовсім, хоч взнала, де ховалась потрібна мені кафедра). З чистою совістю я розвернулась і спокійно почимчикувала додому. Замість на першу здибанку за межами університету всією групою, на яку я вже безнадійно запізнилася.
Наступного дня я приходжу на залік... (все ще спокійна-преспокійна), і коли доходить черга до мого прізвища, звучить найжахливіше, що тільки я могла уявити... що «на перездачу Ви так і не прийшли...». Серце кудись провалилось, обличчя злилось зі стіною. А в голові лише одна думка: «Дідусю... дорогесенький... А протягом останнього місяця я на кафедру приходила картини подивитись?!!»
Словом, від «незарах» врятували мене конспекти, які я до ладу приводила довгими зимовими вечорами, а від серцевого нападу – гарна порція заспокійливого. На жаль, деяких моїх одногрупників від надзвичайно люблячим тоном сказаного: «Та що ви так переживаєте, візьмете талончик і після сесії підете на перездачу» навіть конспекти не врятували.