Сучасний стан льонарства і коноплярства в Україні

Натуральні волокна, унікальна харчова та технічна олія, відновлюване джерело енергії.. Це все - можливі (але далеко не всі) варіанти використання льону та конопель. Що було? Що коїться зараз в українському льонарстві та коноплярстві?
Пропоную до Вашої уваги фрагмент постанови Міжнародної науково-практичної конференції
“Проблеми і перспективи розвитку галузей льонарства та коноплярства”, що відбулася в Інституті луб'яних культур 10-12 лютого 2009 року.

Льон-довгунець і коноплі є традиційними технічними культурами для українських сільгоспвиробників. До 1992 року Україна входила до складу світових лідерів з виробництва льоноволокна, його валовий збір становив понад 100 тис. тонн щорічно, або 13-14 відсотків від світового.
Завдяки унікальним споживчим властивостям продукція льонарства й коноплярства користується великим попитом. Застосування сучасних технологій поглибленої переробки короткого волокна льону-довгунця і конопель в котонін дозволяє на існуючому в Україні бавовнопрядильному обладнанні виготовляти з нього пряжу в оригінальному вигляді чи в суміші з бавовною, шовком, вовною та синтетичними волокнами. Зростання попиту на лляне та конопляне волокно пов’язане із розширенням нетрадиційного його використання для заміни синтетичних матеріалів при автомобіле- та літакобудуванні, в целюлозно-паперовій промисловості тощо. Насіння та олія льону-довгунця і конопель мають прекрасні харчові, косметичні, фармацевтичні та технічні властивості і також знаходять широке застосування. Відходи переробки льону-довгунця і конопель — костриця — використовуються для виробництва целюлози, кострицеплит для будівельної і меблевої промисловості, паливних кострицебрикетів та інших виробів.
Ще на початку 90-х років минулого століття льонарство та коноплярство були високорентабельними галузями для сільгоспвиробників та підприємств первинної переробки, що забезпечувалось за рахунок відповідних стимулів і державних дотацій, які становили біля 45 відсотків вартості проданої державі сировини. Проте негативні явища в економіці країни, які відбулися за останні 15-17 років, призвели не тільки до втрати зовнішнього ринку волокна — джерела валютних надходжень у країну, але й спонукали до зменшення його використання на Харківському канатному заводі та до повної зупинки вітчизняних льонокомбінатів. На даний час в Україні практично відсутні потужні підприємства вторинної переробки — споживачі льоноволокна. За ці роки льонарство та коноплярство зазнало найбільшої кризи серед інших галузей сільського господарства. При цьому Україна втратила провідні позиції у світовому виробництві луб’яних культур. Так, посівні площі льону-довгунця зменшилися майже у 25 разів, валовий збір волокна — в 28,8 і насіння – 23,5 рази. Якщо частка льоноволокна, виробленого в Україні, у структурі світового виробництва складала в 1990-1992 рр. 15,7 %, то в 2007 році — менше 1,0 відсотка. Не краща ситуація і з виробництвом конопель. Причому на різкий спад коноплевиробництва суттєво вплинуло й недосконале законодавство та нормативні документи, які регламентують умови вирощування, збирання та переробки конопель як культури, що містить наркотичні речовини. У той же час українськими селекціонерами вперше у світовій практиці створено високопродуктивні сорти однодомних конопель без наркотичних властивостей.
До переліку причин занепаду льоно- та коноплевиробництва слід віднести відсутність ефективної державної підтримки галузей, негативний для сільгоспвиробників диспаритет цін на матеріально-технічні ресурси та сільгосппродукцію, який стихійно встановився в Україні, що спонукало фінансове банкрутство виробників. Руйнування системи насінництва, ліквідація переважної більшості льоно-конопленасінницьких станцій призвели до падіння виробництва насіння льону-довгунця нижче рівня внутрішніх потреб України, в країну почали завозити насіння низьких репродукцій з європейських країн без права їх насінництва.
На загострення кризових явищ в льонарстві та коноплярстві України значною мірою вплинув рівень зношення основних фондів, обладнання та засобів механізації, який перевищує 70-80%, відсутність машинобудівних підприємств з виготовлення машин і обладнання для вирощування, збирання та переробки луб’яних культур.
Через фінансову нестабільність та відсутність матеріальної зацікавленості у вирощуванні льону-довгунця та конопель виробництво трести і насіння цих культур перемістилося від сільськогосподарських виробників до підприємств первинної переробки, які на орендованих землях самі вирощують для себе сировину для виготовлення волокна і в яких зосереджено понад 90% посівів луб’яних культур.
Разом з цим, міжнародна науково-практична конференція відмічає ряд позитивних зрушень. Ліквідовано дефіцит елітного насіння вітчизняних сортів льону-довгунця та конопель, адаптованих до регіональних умов вирощування, відпрацьовані технології застосування макро- та мікродобрив, засобів захисту рослин від хвороб, шкідників і бур’янів і технологій переробки волокнистої сировини, завершується розробка та впровадження технологій збирання насінницьких посівів льону-довгунця і конопель з застосуванням потужних зернозбиральних комбайнів, що дозволить повністю виключити ручну працю на збиранні цих культур.
У той же час слід зазначити, що в республіці Бєларусь, країнах Балтії та ряді європейських країн виробництво льону-довгунця не скорочується, сільгоспвиробники і переробники працюють в єдиному комплексі, широко застосовуються новітні технології поглибленої переробки волокнистої сировини, розширюються напрямки використання та асортимент виробів з луб’яних культур.