Новина тижня: Нові тенденції в науці та освіті - гримуча суміш законопроектів від МОН та кандидатів у Президенти

Нещодавно у Верховній раді були зареєстровані два цікавих законопроекти. Зокрема, однин із кандидатів у Президенти – Анатолій Гриценко виявився прихильником 10 річної середньої освіти і подав до парламенту відповідний законопроект. А от іншого кандидата - Володимира Литвина турбують питання атестації наукових кадрів. Про що ним, разом з кількома депутатами, серед яких і відомий Дмитро Табачник, подано на розгляд Проект Закону України „Про атестацію наукових та науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації”. Не зважаючи на здавалося б консервативні погляди авторів законопроекту у ньому простежуються і прогресивні віяння. Тому на ньому зупинимося детальніше.

Вже сама доповідна записка сяє оптимізмом: „Наша країна володіє надзвичайно високим науково-технічним потенціалом. Його можливості реалізуються більш ніж 1,5 тисячами наукових, науково-дослідних, дослідно-конструкторських установ, майже 900 вищими навчальними закладами, кожний другий з яких веде дослідницьку діяльність, спеціалізованими підрозділами вітчизняних підприємств, установ та організацій.

Тільки за рахунок бюджетних коштів виконується практично 6 тисяч наукових тем на рік, у яких зайнято близько 35 тисяч фахівців.” Але не все так радісно: „Разом з тим, процес атестації цих фахівців й досі залишається законодавчо не врегульованим – йому присвячено лише дві статті Закону України «Про вищу освіту». Решта питань розкидана по численних підзаконних відомчих нормативно-правових актах, які далеко не завжди узгоджуються між собою та вичерпно врегульовують питання атестаційного процесу. Час від часу змінюється процедура і порядок атестації на здобуття наукових ступенів та вчених звань, що не ставить претендентів у нерівні умови, створює науковцям додаткові непередбачувані труднощі та штучні перешкоди для одержання заслуженого визнання.”

Але перейдемо до аналізу самого закону. Так він передбачає заміну поняття кандидат наук на доктор філософії, проте, залишає ступінь доктора наук. (Мабуть філософія це не наука). Не змінилася і сама система здобуття вчених ступенів. Ключова роль при цьому і далі належить спеціалізованим вченим радам та ВАК. При цьому зовсім не враховано нещодавно запроваджене поняття дослідницьких університетів та їхнє право присуджувати вчені ступені.

У разі прийняття Закону незначно зміниться і процедура захисту. Що важливо врегульовано можливість залучення іноземних громадян в якості опонентів „ Офіційними опонентами можуть бути призначені вчені – громадяни інших держав або особи без громадянства. Рішення про призначення таких осіб офіційними опонентами приймається Вищою атестаційною комісією в індивідуальному порядку.”

Окрім того, непрямо усунено вимогу оформлення дисертацію державною мовою, згідно проекту: „Мови у дисертації використовуються згідно із законодавством.”

Прогресивною є вимога перекладу не лише анотації, але цілого тексту автореферату дисертації англійською мовою: „Дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук та доктора філософії супроводжуються окремими авторефератами обсягом до двох і одного авторських аркушів відповідно, які подаються державною мовою та супроводжуються перекладом англійською мовою. В окремих випадках, якщо тема дисертації присвячена питанням певної мови чи певної країни, автореферат може подаватися також відповідною мовою чи мовою країни, якій присвячено дисертаційне дослідження”. А також вимога згідно якої „Україномовний та англомовний варіант тексту автореферату розміщується на сайті установи, у якій відбуватиметься захист дисертації.”

Іншим цікавим новведенням є залучення нових технологій до процедури захисту: „Хід засідання спеціалізованої вченої ради фіксується шляхом ведення відеозапису, який зберігається у спеціалізованій вченій раді протягом трьох років.” Хотілося б побачити, як поступово YouTube заполонять відеозаписи захистів наших здобувачів. Мабуть автори проекту не врахували, що відео зйомка - це не так просто, як взяти мобільний телефон і записати концерт в палаці «Україна» чи бійку в парламенті. А нормальний запис наукової лекції вимагає колосальних витрат і досвідчених операторів. (до речі, мабуть, посаду оператора доведеться вводити до штату спецради, а ВАК незабаром розпочне проводити курси для операторів захистів наукових робіт).

Загалом слід зауважити що запропонований законопроект мало враховує реалій Болонського процесу і мало вплине на процес та якість підготовки наукових кадрів, Але про це можна буде говорити детальніше після того, як висновок по ньому підготує Головне науково-експертне управління. Проте, участь у його підготовці депутатів від Партії регіонів, Блоку Литвина та БЮТ дає йому непогані шанси на прийняття.

Паралельно з депутатами ініціативи про реформування надходять і від Міністерства освіти та науки.

Кабінет Міністрів України 23 вересня підтримав ініціативу міністра Вакарчука прийняти новий закон "Про вищу освіту". Законопроект розроблено МОН з участю провідних ВНЗ України. І найближчим часом буде зареєстровано у Верховній раді.

При цьому зміни очікуються масштабні. Зокрема, поняття "неповна вища освіти освіта", "базова вища освіта" та "повна вища освіта" будуть вилучені. В Україні більше не видаватимуться дипломи спеціаліста. Відтепер існуватимуть лише три освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти: молодший спеціаліст, бакалавр та магістр. Раніше видані дипломи спеціаліста можна буде поміняти на дипломи магістра. Таким чином МОН упорядковує систему освітньо-кваліфікаційних рівнів. Багато з них існували виключно як перехідне явище.

Запроваджується навчально-науковий ступінь "доктор філософії". Приставка "філософії" не значить глибинні знання у дисципліні "філософія", йдеться про високий рівень пізнання у певній науці. Приміром, тепер існуватимуть терміни "доктор філософії з математики" чи якоїсь іншої науки. Науковий ступінь "кандидат наук" буде прирівняний до "доктора філософії". Доктор філософії - еквівалент європейському PhD (Doctor of Philosophy). Тепер не виникатиме розбіжностей у визнанні наукових статусів в нас та за кордоном.

Вводиться чіткий розподіл вищих навчальних закладів. Існуватимуть класичні університети (мінімум 6 тисяч студентів денної форми навчання, 8 галузей освіти - 8 наукових спеціальностей); профільні університети (4 тисячі студентів, 4 галузі освіти, 3 наукові спеціальності); академії (2 тисячі студентів, 1-2 галузі освіти, 2 наукові спеціальності), коледжі (не менше тисячі студентів, підготовка бакалаврів), професійні коледжі (не менше 500 студентів, підготовка молодших спеціалістів). Тепер кожна назва навчального закладу автоматично даватиме розуміння про критерії та масштаби цього ВНЗ.

Інститути перестають бути окремими вищими навчальними закладами і можуть існувати лише в структурі університету чи академії, оскільки ніде у світі інститут не є окремою структурою.

У Законі передбачена участь студентів в управлінні ВНЗ (стаття 38 "Студентське самоврядування"). Студенти повинні бути включені до вчених рад ВНЗ - не менше 10% від загальної чисельності ради. Студенти зможуть впливати на життя свого ВНЗ (приміром, ініціювати питання про профпридатність певного викладача).

ВНЗ отримають право відкривати рахунки, зокрема депозитні, у національній та іноземній валюті. Зараз державні заклади утримуються за кошти держбюджету і всі їхні прибутки належать держказначейству. Зміни у законі дають можливість заробляти "розумним" ВНЗ і використовувати прибутки на власний розсуд.

Національні університети отримають автономні права та додаткові академічні свободи. Такі ВНЗ зможуть самостійно присуджувати наукові ступені та вчені звання та встановлювати індивідуальні нормативи чисельності студентів. Запровадження свобод дасть змогу університетам приймати ефективні й об'єктивні управлінські рішення.

Аналіз вищевказаних законопроектів в першу чергу свідчить про відсутність у ключових політичних сил узгодженого погляду на проблеми освіти та науки, але і не виключає надію на реформування як вищої школи і наукової сфери нашої держави.