Українські науковці у світі

After ЗНО: як бути філософу, якщо він - юрист?

Ну от. Минув мій перший місяць у ролі студентки. Зараз доволі розмито пригадую як стояла в довжелезних чергах з абітурієнтів з повними папками різноманітних документів у руках.
Та що добре запам’яталось, так це те, що поки ходиш з цими комплектами документів у різні приймальні комісії, геть-чисто забуваєш свою початкову мету. Забуваєш, куди націлювалась поступити рік до того, коли вибирались предмети для здачі ЗНО, а також репетиторів (ну як без цих дорогих, у всіх значеннях, людей?). Це й не дивно. Адже кожного дня жахаєшся все більше й більше – коли бачиш, що в рейтингах ти все нижче й нижче. Увесь жах ЗНО усвідомлюється саме (і лише) тоді, коли бачиш перед собою в цих злощасних рейтингах людей 10-15, у котрих на півбала більше, ніж у тебе. Тоді хочеться стрімголов бігти й писати заяву на будь-який факультет, будь-якого внз, лиш би екзамени підходили.
Буває важко не розгубитись у такій ситуації. Адже ризик так і залишитись абітурієнтом ще на рік доволі великий.
У декотрих, в кого матеріальний стан, чи й стан нервової системи, не дозволяє гратись у гру «поступлю/не поступлю», залишається один вихід. Йти туди, де беруть тебе «з руками і ногами». Тобто туди, куди йти в основному геть не хочеться.
Саме так на факультети часто потрапляють студенти, котрі, за словами викладачів: «Геть не хочуть вчитися!». А як же бути філософу, якщо він в душі – юрист? Чи програмісту, який насправді економіст? Тяжко це – звикати до своєї нової ролі у суспільстві, як-не-як.

Наступний запис →

Додайте відгук

Ви маєте бути учасником Ukrainian Scientists Worldwide, щоб коментувати!

Join Ukrainian Scientists Worldwide

Student.Ka коментує 5.10.09 о 15:59: Я б не сказала. що переживання досі є в тій же (описаній) мірі. Як сказано мною на початку замітки, зараз все пригадується доволі розмито.
Та я мала на меті, все ж, привернути деяку увагу до цієї, я б сказала, проблеми. Адже викладачі мають здатність (принаймні, у мене складається таке враження) робити доволі-таки поспішні висновки про новоприбулих студентів (котрі, у своїй більшості, ще й не встигли адаптуватись до нових умов). Та й, окрім того, вирішила поділитись власними враженнями від уже минулого вступу та поглядами на нього.
А мій вік, який Вас, пані Natali, так зацікавив, вирахувати зовсім нескладно. Такий же, як і в абсолютної більшості першокурсниць.

Lushyn Pavel коментує 5.10.09 о 14:05: Уважаемые коллеги-преподаватели, мы, похоже, сразу занимаем менторскую позицию или "с высока моего опыта", есть предложение - послушать младшего коллегу, мы ведь точно в ее положении не были...

С уважением...

Khalavka Yuriy (Халавка Юрій) коментує 3.10.09 о 15:16: Дозвольте не погодитися п. Natali - колись я йшов на співбесіду на факультет про який мріяв, конкурс був 1:1,2 , мав за плечима успіхи на олімпіадах та спеціалізовану школу і все одно в мене було таке хвилювання, що я ледь не передумав. То ж тепер, після реформи ЗНО коли в тебе на руках "засвічені" карти і конкурси значно прозоріші - хвилювання триває і мабуть запам"ятовується не лише на перший місяць, а й на все подальше навчання. Доречі кого з нас у школі вчили робити вибір, а не лише повторювати вивчене? А тут колосальна зміна пріоритетів...

Natali коментує 3.10.09 о 14:57: Поняття "невизначеність" і "невпевненість в собі" більш психологічне, ніж академічне. А чи є ця стаття - "відображенням переживань та емоцій в умовах реформування" - дуже сумнівно. Йдеть про особистісні речі, можливо й характерні для студенства, але усіх часів та народів, коли йшли і йдуть не за покликом, не за здібностями. Питання глибоко філофське. "ЯКЩО Я ЗНАЮ ХТО Я В ЦЬОМУ СВІТІ Й НАВІЩО Я ЖИВУ - Я ЩАСЛИВА ЛЮДИНА". Студентка зосереджена більше на спогадах про особливості ВСТУПУ до закладу, що вже в минулому, а не на ПЕРШОМУ МІСЯЦІ навчання. То що, оце стільки песимізму від першого місяця навчання? Дивно. Студентко, скільки Вам років?