Українські науковці у світі

Викладач-науковець і роботодавець як ключові суб’єкти у підготовці кадрів

Я багато читав тут і не лише тут про проблеми вітчизняної системи освіти. Зокрема, піднімаються проблеми про деградованість кадрів і низький рівень оплати праці, про цілковиту відірваність системи освіти від практики, законсервованість у собі та про корупцію. Важливою є також проблема практичної відсутності розвитку науки в навчальних закладах, формальні звіти про наукові досягнення не рахуються, і системи управління освітньою галуззю, котра на сьогодні є гидкою пародією на "стабільність" епохи застою. Безліч проблем, котрі потребують вирішення. Ключ до розв’язання їх, на мою думку, лежить у тому, що викладач, котрий за радянських часів був "боєць фронту" за втілення рішень партз’їздів у життя, таким самим "бійцем" і лишився. Є директивні ца-бе, котрими вказується напрямок у якому він має боротися, і у тому напрямку слід рухатись. То, як на мене, є передумовою відвертого саботажу більшістю освітянами їх функцій. Тому слід згадати, що викладач є, наперш, ключовим суб’єктом у підготовці фахівця, а у ВУЗі то має бути команда викладачів, котра працює на результат. Причому команда, котра тримає руку на пульсі й відслідковує запити ринку на кадри у тісній та системній співпраці із роботодавцями. Лише у тому разі, коли роботодавець побачить, що його інтереси намагаються врахувати при підготовці фахівців, буде закладено підвалини вирішення проблеми фінансування освіти, відбору гідних бути добрими вчителями, підніме цінність науки у освітньому процесі і т. д. То є важким завданням, але починати його виконувати слід і чим раніше тим ліпше. Очікувати на ініціативу згори дарма, і міністерство, і адміністрації ВУЗів наявна ситуація цілком влаштовує, адже восновному посередні й деградовані кадри найбільш зручні та контрольовані, а відірваність освіти від реального ринку праці дає можливість спокійно і безконтрольно свавільно освоювати фонди, котрі надходять до системи освіти, "обраним". Зміни слід ініціювати знизу, від найнижчої ланки. Пропоную над тим добре подумати і навколо того єднатися!

Показати

▶ Відповісти на це

Відповіді на обговорення

Permalink Відповідає Vasilij Poklad 20.06.09 о 16:47: "Некогда думать, трясти нужно" - ответил персонаж известного анекдота на призыв, аналогичный последней фразе уважаемого Павла.
А если серьезно, то наша Сеть как некое неформальное сообщество вполне вменяемых людей могла бы инициировать разработку и продвижение нового закона о высшем образовании. С учетом наших опыта, мыслей, представлений и т.д. Или пакета основных поправок к действующим законам. Обсуждаем здесь. Принимаем. Обсуждаем у себя на кафедрах. Переходим на университетский уровень. И так далее.
Жаль только времени нет полностью в это окунуться.; ▶ Відповісти на це

Permalink Відповідає Павло Сацький 20.06.09 о 21:36: Спасибо, коллега что откликнулись на мою тему. Наша сеть может сыграть глобальную роль в мобилизации сил для инициирования реформы высшего образования снизу. Только проблема не в законодательстве. Украинское законодательство об образовании достаточно либеральное, собственно таким оно и должно быть. Нормативный маразм содержится в подзаконных актах и то, восновном касается наиболее корупционных составляющих, как-то присвоение ученых званий, акредитация ВУЗов, присвоение грифов и т. д. Но в предложенной мною программе он никак не помешает. Да и менять законодательство это процедура чрезвычайно длительная и мучительная.
Закон "О высшем образовании" содержит упоминание об общественном самоуправлении, в ВУЗах его потенциал нисколько не реализован из-за привычки во всем оглядываться на позицию начальства даже когда этого никто и не требует. Вот этот потенциал и необходимо реализовать. Команда преподавателей, которая готовит специалиста конкретной специальности, может возникнуть на принципах общественного самоуправления и, исходя из их же, устанавливать системное сотрудничество с работодателями. Все в рамках действующего законодательства. У меня есть определенные очертания проэкта. Как будет больше заинтересованных в идее я размещу его здесь, если нет, то отправлю немногим интересующимся на почту.; ▶ Відповісти на це

Permalink Відповідає Vasilij Poklad 21.06.09 о 9:44: Я, собственно, не противопоставляю одно (общественная инициатива) другому (законотворчество). Просто объединительный процесс единомышленников мог бы ускориться вокруг какого-нибудь документа, желательно простого и четкого, - декларации, тезисов, концепции, основных положений. Затем этот документ переводится в юридическую плоскость - поправки к законам и (тут Вы правы) подзаконным актам. Мы здесь не скованы требованиями юридической техники и можем готовить все документы пакетом: от концептуальной идеи до законов, подзаконных актов, вплоть до внутривузовских документов.
Весь комплекс проблем высшего образования осилить трудно. Но можно делать это по частям. Лично меня, к примеру, давно интересует возможность получения статуса юридического лица для своей кафедры (ст. 30 Закона о высшем образовании). Кстати, в контексте сотрудничества с работодателями из этого тоже можно было бы извлечь немало интересного. Прямые договоры, заказные исследования, оперативное изменение учебного процесса с учетом пожеланий работодателя. И так далее.; ▶ Відповісти на це

Permalink Відповідає Павло Сацький 21.06.09 о 17:31: Я в ближайшие дни приведу свои наработки в удобоваримую форму и выложу здесь. Кто-то что-нибудь добавит, поправит, предложит. Так и можно будет выйти на более-менее комплексный проэкт.
Закон "О высшем образовании" открывает большие возможности и предоставление кафедрам статуса юридического лица было бы очень прогрессивным шагом, но, например, в моем ВУЗе это реализовать без решения ученого совета не возможно, а тот никогда не пойдет на такой шаг. Если в Вашем ВУЗе такое получится то это может быть хорошим примером для других кафедр, а далее и ВУЗв. Закон такую возможность открывает, нужно посмотреть в Уставе Вашего ВУЗа есть ли механизм реалации.; ▶ Відповісти на це

Permalink Відповідає Vasilij Poklad 21.06.09 о 18:17: ОК. Только не надо охватывать все проблемы сразу. Я бы предложил взять какую-то одну сторону нашей деятельности (автономия, нагрузка, исследования или еще уже) и совместно отрабатывать технологию изменений вместе с юридическим и экспериментальным (там, где это возможно) сопровождением.
Относительно статуса юридического лица для кафедры, то в моем вузе достичь его еще менее вероятно. Это так себе, голубая (в архаично-романтическом значении этого слова) мечта...; ▶ Відповісти на це

Permalink Відповідає Khalavka Yuriy (Халавка Юрій) 22.06.09 о 0:32: Шановні колеги!
Чекаємо на ваші ідеї та напрацювання! У свою чергу, від імені розробників мережі, обіцяю всіляко підтримувати це починання технічно та ідейно. gutta cavat lapidem, non vi, sed saepe cadendo; ▶ Відповісти на це

Permalink Відповідає Павло Сацький 22.06.09 о 18:09: Матеріал, котрий викладено нижче, є невеликим напрацюванням котре на даний момент лягло на папір. Найважливішим, як на мене, є найперш чітко визначитися із застосуванням теоретичних понять згідно діючого законодавства, зокрема "соціальне призначення навчального закладу", "громадське самоврядування", "кафедра", "факультет" тощо. Далі, визначитися із колегами в якій саме формі може існувати дієва команда викладачів, котра займається підготовкою фахівців конкретної спеціальності та із якою саме законодавчо визначеною адміністративною одиницею та команда може бути організаційно співвіднесена. Якими саме заходами можна закласти підвалини формування таких "команд" у ВУЗах? і т. д. Одним словом, прошу Вас, шановні колеги, ознайомити і висловити Ваші міркування, і не лише висловити міркування, а й діяти!

Також дякую за підтримку розробникам мережі, сподіваюсь вона дасть поштовх єднанню науковців на професійній основі!

Даний матеріал не є проектною розробкою, а лише ідеєю, на основі котрої за спільної праці роботодавців та працівників вищої школи може постати програма великого масштабу і, водночас, складності. Заради розробки тієї програми і її реалізації необхідно об’єднання волі та зусиль науковців й педагогів, з одного боку, і бізнес-еліти, з іншого.
Безумовно, лише наших сил на сьогодні є замало аби стимулювати реформування вітчизняної системи освіти «знизу», але все-таки слід починати то робити на практиці, принаймні на доступній нам ділянці, залучаючи до того колег і потенційних однодумців й не забуваючи про студентів, які прагнуть мати справжню якісну освіту.

Мета: розробка оптимального механізму системної співпраці освіти й роботодавців, основою котрого є створення системного механізму спільної діяльності викладачів, котрі складають команду в підготовці фахівців, та споживачів освітніх послуг-роботодавців.

Основні засади: 1. Системність та безперервність співпраці; 2. Командний принцип роботи у процесі підготовки; 3. Спільна робота на результат; 4. Самоврядування; 5. Оперативне й адекватне реагування на запити ринку праці; 6. Примат науки у процесі підготовки фахівців, як гарантія впровадження інновацій; 7. Постійний діалог між студентом і роботодавцем.
Суть котрих є: 1. Співпраця між командою викладачів й роботодавців у процесі підготовки фахівців кожної спеціальності має відбуватися постійно, в ході періоду підготовки програми і навчального плану, має узгоджуватися обсяг і зміст дисциплін, в процесі підготовки методичних матеріалів, а також теоретичних і практичних занять. Крім того, майбутній фахівець має під керівництвом команди викладачів, здобувши знання, вміння і навички, апробовувати їх під контролем роботодавця.
2. Викладачі з усіх дисциплін, необхідних у підготовці фахівців усіх спеціальностей, мають працювати єдиною командою, здійснюючи між собою регулярні консультації й наради у режимі он-лайн. Також роботодавець через своїх представників (асоціації, об’єднання, спілки тощо), а також і безпосередньо має брати участь в діяльності команди викладачів.
3. Команда викладачів спільно із роботодавцем має чітко сформулювати мету роботи по підготовці фахівців відповідної спеціальності, виписати завдання (у вигляді конкретних знань і якостей майбутнього спеціаліста), а також виробити критерії оцінювання їх якості, що має бути основою для критеріїв оцінювання здобутих у процесі навчання знань, умінь і навичок майбутнім фахівцем. Мета і завдання можуть корегуватися за пропозиціями зі сторони команди викладачів або роботодавця шляхом їх узгодження.
4. В Україні не використано у повній мірі потенціал самоврядування вищих навчальних закладів, а також в середині ВНЗ. То має наслідком низький рівень ентузіазму викладачів у їх роботі, падіння рівня активності в науковій діяльності. Також панує принцип зрівнялівки в оцінювання результатів праці викладачів. Більше того, адміністрація ВНЗ часто розуміє автономію навчальних закладів як автономію у питанні розпоряджання ресурсами, а тому потрібно, аби прийшло розуміння того, що автономія навчального закладу зумовлюється його особливим соціальним призначенням – готувати фахівців, громадян, людей. Відповідно ВНЗ має самостійно розробляти й реалізувати комплекс заходів заради реалізації того свого призначення. Оскільки законом «Про вищу освіту» передбачено, що в управлінні ВНЗ можуть брати участь органи «громадського самоврядування», то й саме вони можуть стати інституційною базою створення механізму спільної діяльності команди викладачів і роботодавця. Це дасть можливість чітко визначити спеціалізацію кожного навчального закладу, мінімізувати адміністративний вплив на процес підготовки фахівців, зробити його більш гнучким і сприятливим до коректив відповідно вимогам ринку праці.
5. Команда викладачів має відслідковувати тенденції у змінах вимог до фахівців відповідної спеціальності, а також отримувати відповідні пропозиції від роботодавця та оперативно, відповідно до них, вносити корективи у навчальний план і програми, а також відповідним чином організувати навчальний процес. Також слід здійснювати систематичні заходи з підвищення рівня розуміння ситуації на ринку праці у сегменті відповідної спеціальності кожним членом команди викладачів (у формі семінарів, тренінгів тощо).
6. Оскільки роботодавець прагне отримати на вакансію фахівця із творчими якостями, ініціативного, зацікавленого у роботі на результат, то слід аби майбутній фахівець в процесі навчання здійснював науково-дослідну роботу спільно та під керівництвом команди викладачів за посередництвом наукового керівника-куратора. Критерієм оцінки досягнень у науково-дослідній роботі має бути адаптація результатів на практиці, а оцінюватися ті результати мають командою викладачів та роботодавцем спільно згідно вироблених критеріїв. То має стимулювати викладачів до більш активної наукової роботи та залучення до неї студентів, а також впровадження наукових досягнень у життя. Також навчальні заклади матимуть змогу стати центрами наукової діяльності.
7. Аби мати змогу отримати справжнього фахівця на вакантну посаду в потрібний момент роботодавець повинен мати можливість спілкування із ним на усіх етапах підготовки. Відповідно, слід організовувати конференції й семінари для студентів за участю роботодавців, котрі повинні мати установний результат. Тобто, аби роботодавець викладав конкретні вимоги для студентів, а також мав можливість відбирати для себе потенційних фахівців та опікуватися їхньою підготовкою протягом усього періоду навчання.

Для цього на першому етапі роботи слід здійснити такі заходи (створення теоретичної бази):
1. Дати чітке визначення соціальному призначенню вищого навчального закладу, сформулювати мету і завдання його діяльності;
2. Розробити в рамках діючих правових норм та соціальних реалій механізм командної діяльності викладачів у підготовці фахівців конкретної спеціальності, а також безпосередньої співпраці команди із роботодавцями;
3. Окреслити правові межі громадського самоврядування та механізм його реалізації як інституційного забезпечення системної й безперервної співпраці команд викладачів із роботодавцем;
4. Створити й апробувати механізм спільної розробки викладачами ВНЗ та роботодавцем навчальних планів, програм тощо;
5. Розробити правовий механізм співпраці команди викладачів та адміністрації ВНЗ відповідно до нових підвалин тієї спільної діяльності за формування команди та її системної співпраці із роботодавцем;
6. Виробити програму впровадження результатів теоретичних розробок.

Наступний етап (апробація теоретичних напрацювань на окремому «майданчику»):
1. Здійснення методичних нарад (конференцій, семінарів) за участі викладачів та роботодавців для підготовки базу для створення «майданчика» апробації.
2. Створення прецеденту командної розробки (вдосконалення) викладачами у тісній співпраці з роботодавцем навчальних програм і методичних матеріалів для підготовки фахівців окремих спеціальностей;
3. Оформити нормативно команду викладачів як самоврядну інституцію (на засадах громадського самоврядування) для апробації такої форми самоорганізації викладачів на окремому «майданчику» (у ВНЗ, котрий має найсприятливіші умови для того). Далі прецедент можна поширювати на інші заклади;
4. У рамках тієї апробації також нормативно оформити і механізм системної співпраці команди викладачів із роботодавцем, а також механізм співпраці із адміністрацією ВНЗ;
5. Розробити комплекс заходів по стимулюванню студентів на тому окремому «майданчику» до активної участі у процесі системної модернізації навчального процесу заради отримання більш високих якісно результатів (зокрема, ініціювати програму, яка передбачатиме пілотні замовлення зі сторони роботодавців на підготовку фахівців із визначеними особистими якостями, знаннями тощо й подальше їх виявлення викладачами серед студентів та командна підготовка);
6. Виробити механізм стимулювання викладачів до наукових розробок та прагнення втілення їх у життя, передаючи знання студентам і, водночас, готуючи фахівців, котрими ті розробки будуть впроваджуватися безпосередньо;

За результатами реалізації двох перших етапів плануються і реалізуються:
Третій етап (демонстрація досягнутих результатів).
Четвертий (широке впровадження розробок у життя).; ▶ Відповісти на це

Permalink Відповідає Igor 4.07.09 о 23:09: Це все дуже теоретично, в ідеалі. На жаль реальність зовсім інша. А якщо чогось прагнемо досягнути то маємо виходити саме із реальності а не з того що написано, або що уявляється. Тому я буду безжально ламати ілюзії, але ви не повинні відступатися :).
Особисто я дуже скептично ставлюся до громадського самоврядування. Це річ необхідна на загальносуспільному рівні для дотримання громадянських прав і свобод. Але всередині організації це просто тупо опускає планку до середнього рівня. Давайте реально. Скільки на пересічній кафедрі людей з прагненнями які ви декларуєте? З високим рівнем підготовки, тих що займаються наукою і т.д. Один-два. Це загальна проблема наскільки я знаю. Прогрес буде якщо ці люди 1) очолять кафедру 2) матимуть підтримку адміністрації (ректор, декан, ректорат, навчальний відділ). Колектив в середньому буде проти бо це вимагатиме від них 1) зусиль 2) обмежень їхніх свобод і можливостей. До того ж може виявитися що потрібна ротація кафедри. Це все дуже нелегко, це все дуже-дуже конфліктно й дуже індивідуально.

Спробую зробити зауваження по пунктах виходячи із свого досвіду.
1)Постійний діалог між студентом і роботодавцем.
Це настільки складно, що майже не реально. Якщо звісно ви не випускаєте касирів для сусіднього супермаркету чи космонавтів. Таке щастя, що студент знає роботодавця мізерно рідке. Надто багато факторів тут діють і надто непрогнозоване наше життя й бізнес. Вакансії з'являються й закриваються випадково. Й студент не найкращий претендент. Реальніше коли студент за час навчання проходить певну еволюцію. 1) Влаштовується на щось наближено схоже на його фах за символічну плату. 2) Поступово підшукує кращі вакансії спираючись на досвід роботи.
Роботодавець не матиме ні часу ні бажання ні можливості цього робити. Ну може за окремими винятками. Спробуйте уявити реальні механізми такого спілкування і зрозумієте.
Апробація студента під контролем роботодавця? Це є утопія що мігрує з СССР. Можливо, якщо буде державна програма стимулювання, коли це буде оплачуватися. І то, який сенс роботодавцю відривати власних працівників, а працівникові готувати собі конкурента? Стосовно контролю викладачів то й тут проблема. Бо до активного навантаження (за яким рахують ставку) студентська виробнича практика не входить і не оплачується. Керівник перевіряє папірці і на тому спасибі.

Однак дещо тут можна зробити. В основному через випускників, якщо у вас з ними зберігаються гарні стосунки. Тоді принаймні на 2-5 років ви можете їх відслідковувати й щось запитувати :). Й з поваги до вас вони хоч на 50% відповідатимуть. Бачите, у них теж вже інше життя й інші проблеми.
На форумах з працевлаштування є вимоги до кваліфікації й часто досить конкретні. Потрібна аналітична робота тобто час і бажання. Іноді можна знайти дещо вже готове.
Найреальніше студенту практикуватися саме у ВНЗ, або допомагаючи бюджетним організаціям. Вони рідко відмовляються від допомоги якщо їм запропонувати. Це знову ж індивідуально, залежно від фаху.
В ідеалі викладачі працюють консультантами чи виконують якісь реальні проекти й залучають до цього студентів. Але ... Частіше всього викладач заробляє викладанням у сусідньому ВНЗ, або дає приватні уроки. Й спробуйте у нього цю можливість забрати. Але це реальніше ніж тісний звязок з роботодавцем.

2) Викладачі з усіх дисциплін, необхідних у підготовці фахівців усіх спеціальностей, мають працювати єдиною командою, здійснюючи між собою регулярні консультації й наради у режимі он-лайн. Також роботодавець через своїх представників (асоціації, об’єднання, спілки тощо), а також і безпосередньо має брати участь в діяльності команди викладачів.

Ну частково я пояснив проблеми. Спробуйте знайти асоціацію, обєднання, спілку й поспілкуватися :). Щоб брати безпосередню участь роботодавець має виділити працівників й сплатити їм за роботу, або принаймні дати час. Сам роботодавець (власник) з вами спілкуватися не буде, це не його рівень. Щодо спілкування фахівців. При 900 аудиторних годинах і 8-12 дисциплінах + сумісництво про що мова? Спілкування відбувається в основному у вигляді перетягування годин між близькими кафедрами :).
Організувати співпрацю (нагнути) може лише адміністратор верхнього рівня: декан, проректор, ректор. І то це вельми проблемно. Бо на цьому рівні буде прийнято принципове рішення, а от хто і як це реалізує?

3. Команда викладачів спільно із роботодавцем має чітко сформулювати мету роботи по підготовці фахівців відповідної спеціальності, виписати завдання (у вигляді конкретних знань і якостей майбутнього спеціаліста), а також виробити критерії оцінювання їх якості, що має бути основою для критеріїв оцінювання здобутих у процесі навчання знань, умінь і навичок майбутнім фахівцем. Мета і завдання можуть корегуватися за пропозиціями зі сторони команди викладачів або роботодавця шляхом їх узгодження.

Ну тут вам просто треба познайомитись з ОКХ і ОПП (освітньо-кваліфікаційні характеристики (ОКХ) та освітньо-професійні програми (ОПП)) з галузі знань. Їх затверджує МОН. З тим хто їх готує і як вам також корисно познайомитись :). Ось тут скажімо http://osvita.ua/legislation/Vishya_osvita/3602
Як альтернативу рекомендую глянути на таку штуку як curricula. Ну наприклад ось тут http://www.acm.org/education/curricula-recommendations І просто порівняйте. Тобто ми винаходимо велосипед.
І єдине що тут радує то це те що МОН просто не в змозі контролювати як ви того дотримуєтесь. ОКХ і ОПП це надважка артилерія в аргументації. Тому дуже обережно :).

Для початку досить, принаймні на сьогодні :). Якщо не скисли й маєте бажання то продовжу.; ▶ Відповісти на це

Permalink Відповідає Павло Сацький 5.07.09 о 7:57: Дякую, пане Ігорю, за конструктивну критику! Здаватися не збираюсь, навпаки, розмістив матеріал аби за допомогою критики і порад відшліфувати ідею, зашкурити і вкрити лаком. Тому не скис ніскільки. Зарараз, нажаль, розгорнуту відповідь написати не можу, а тому з"явиться вона тут лише завтра.
Скажу так, я викладав стратегічні цілі, а Ви виклали контраргументи, виходячи із котрих слід формулювати конкретні тактичні завдання. Будемо працювати!; ▶ Відповісти на це

Permalink Відповідає Vasilij Poklad 5.07.09 о 13:36: Пане Ігорю! А формально ж механізм впливу роботодавця на вуз таки існує. Є участь замовника у роботі ДЕК, ті ж самі практики, які формують ставлення студентів до певних дисциплін, що відрізняється від думок викладачів. Але у більшості випадків все це формальні речі, більше ритуальні, ніж змістовні.

Які ще маємо невикористані можливості?
1. Курсові, дипломні, магістерські роботи. Вони повинні бути прикладними і конкретними, їх тематику треба узгоджувати з потенційними роботодавцями. І емпірична база - не підручники та монографії (або тексти з Інтернету), а реальні ситуації у різних виробничих сферах, локалізовані у просторі та часі.
2. У навчальному плані вузу є певна частка т.з. "дисциплін за вибором" (вузу або студента). Я, на жаль,не знаю, чи існує якась процедура визначення таких дисциплін? Здогадуюсь, що все відбувається за вольовим рішенням. А якщо закріпити норму про узгодження таких дисциплін з замовником? Та надати студентам можливість реального вибору, виходячи з їх уявлень про майбутню професію. Та й конкуренція між кафедрами пожвавилась би.
Є ще й інші ідеї. Про них пізніше.; ▶ Відповісти на це

Permalink Відповідає Igor 7.07.09 о 10:41: Для курсових і дипломних робіт не проблема знайти реальні задачі. Проблема в тому аби їх реалізувати. Бо це вимагає високого рівня у студента і викладача. І багато часу у того й іншого. А у викладача ще й значного досвіду. Ви ж розумієте різницю між тим щоб написати про те як робити і власне зробити :). Це важка й серйозна праця. Якщо вдається за рік підготувати хоча б 1-2 такі роботи то це дуже великий успіх. Я за два останні роки похвалитися таким не можу.
Але ж головне що це ніяк реально не впливає на оцінку ВНЗ, кафедри чи викладача. А клопоту на порядок більше.
Щодо вільного вибору то це спроба здійснити плавну метаморфозу від нашої системи підготовки до європейської. Це неможливо бо нема резерву ресурсів для вибору. Уявіть що є фабрика яка може випускати або тапочки або чоботи. Так от, який у споживача може бути вибір?
Тобто або або є, але лише для всіх, для групи. Тому реально вибирає або декан або зав.кафедрою.

Основна проблема що у нас нема жодних реальних механізмів взаємодії ВНЗ (освіти) й роботодавців. На жодному рівні підготовки. Тому ВНЗ зорієнтовані самі на себе. Вони готують кадри для себе й на це "заточені". Так само як шкільна освіта заточена на вступ до ВНЗ.
Дещо легше з відомчими ВНЗ хоч і там зараз звязки погані, але все ж хоч якось краще. І саме їх до речі й хочуть повністю підпорядкувати МОН.; ▶ Відповісти на це

Permalink Відповідає Павло Сацький 7.07.09 о 22:35: А почему бы к поиску и реализации реальных задач не привлекать "работодателя"? Ведь проводить стрельбы подопытного оружия на полигоне куда безопаснее чем сразу по цели.Кроме того, ведь преподавателю чтобы получить опыт необходимо знать реальную оценку его работы, а как он может знать реальную оценку без практического внедрения результатов своей работы.
Вот насчет отсутствия реального механизма это правда, не унормирован у нас этот вопрос. Но это, с другой стороны,даже позитив. Можно этот механизм в ходе целенаправленной работы выработать и предложить к унормированию.; ▶ Відповісти на це